Серед усіх численних святкових днів літургійного року один завжди наповнений особливим змістом, що надовго залишає свій теплий і приємний слід у спогадах людей. Храмовий празник на будь-якій греко-католицькій парафії завжди асоціюється з незвичайною атмосферою як в побутовій, так і в духовній площині нашого життя. Не стали винятком і святкування празника на парафії Вознесіння Господнього у Золочеві 24 травня цього року. З огляду на те, що в душі кожного учасника святкове дійство залишило індивідуальні і неповторні враження, важко зробити автентичний опис, але не менше важко залишити таку подію в минулому, не поділившись власними враженнями про неї з іншими.
Не взяв повної участі у святкуванні празника в Золочеві той, хто прибув туди вже на саме свято Вознесіння, пропустивши духовні реколекції, які провадив з понеділка до середи о. Олексій Горобець, та Велику вечірню з литією, що служилася напередодні свята в неймовірно містичній атмосфері майже цілковитої темряви при свічках.
Сам же день Вознесіння, відповідно до прогнозів і ранкових спостережень, мав би принести проливний і безперервний дощ. Натомість він став черговим доказом того, що Всемилостивий Господь благословить золочівську землю, причому не тільки сприятливими погодними умовами, а й жертовними та працьовитими людьми, на долю яких випала нагода у різний спосіб долучитися до організації великої доброї справи.
Якщо під час Утрені ще закрадалися сумніви, чи погодні умови або інші фактори не вплинуть на чисельність парафіян та гостей на площі біля храму, то перед початком архієрейської Божественної Літургії, яку очолив стрийський єпарх владика Тарас Сеньків, вже стало цілком очевидно, що в цьому відношенні празник точно вдався. Важко згадати тут поіменно всіх священиків, що взяли участь у Літургії – серед них представники адміністрації ЧСВВ, майже всі попередні настоятелі монастиря в Золочеві, ігумени василіянських монастирів і багато інших бажаних гостей. Не можливо не згадати про чарівний спів хору із Українського католицького університету, що дав змогу відпочити місцевим колективам та, водночас, привніс нотку оригінальності, що завжди приємно.
Празник у Золочеві став дуже доброю нагодою зустріти старих друзів і знайомих як для духовенства, так і для мирян. Свідченням цього стала наявність невеликих, але численних скупчень людей, які ще довго після закінчення фуршету для гостей активно спілкувалися, підтримуючи дух свята. Сам же фуршет, ймовірно, залишить найяскравіші спогади у тих, яким поталанило взяти у ньому участь…
Кульмінацією свята став вечірній концерт, в рамках якого публіку розважали популярні виконавці всеукраїнського масштабу. Захоплюючої атракції не бракувало ні для найменших, ані для найстарших. В результаті задоволеними залишилися всі.
Роздумуючи про цьогорічний храмовий празник Вознесіння Господнього в Золочеві постфактум, навряд чи комусь вдалося уникнути спокуси порівняння його з попередніми. І справді, коли всі емоційні складові вже минули, а в пам’яті залишилося найсуттєвіше, можна дозволити собі поміркувати у цьому руслі. Здавалося б, нічого особливого – звичайне добре організоване свято. Однак особливість все-таки є, і полягає вона у вмінні креативно підійти до справ, що, як хтось міг би подумати, вже позбавлені будь-якої оригінальності. Цього року, окрім усього, іншого в золочівському монастирі оо. Василіян до храмового празника було приурочено відкриття фотоекспозиції, доступної для всіх бажаючих.
Очевидно, що уможливити всі ці заходи дуже нелегко, а для їх організації знадобився не один день важкої праці широкого кола людей, перед якими хочеться схилити голову за їхню любов до рідної парафії. І в особливий спосіб заслуговує на слова подяки парох храму, о. Тома Кушка, на плечах якого лежала повнота відповідальності за проведення святкувань, а тому й компліменти адресовані перш за все на його адресу.
Вже минуло трохи часу від дня Вознесіння. Ще трохи, і коло літургійного року зробить повний оберт та й в Золочеві святкуватимуть знову. Не знаємо, що принесе нам наступний празник. Хочеться тільки побажати отцю-настоятелю, священикам, мирянам, всім тим, що більшою чи меншою мірою заангажовані у життя парафії Вознесіння Господнього, і далі намагатися йти в перед, розвиватися, робити прогрес. Принаймні тому, що цього від нас вимагав Христос.

Віктор Полєтко. Парафіянин. Студент УКУ