«Помирають матері, залишаючи спогад, як рану, в барельєфах печалі уже їм снилась мить».
Дорога засмучена родино! Скорбота і біль огортають сьогодні наші душі і серця. Ми плачемо і не соромимося сліз.
Усі тут присутні хочемо розділити Ваше горе, на жаль, не можемо нічого змінити, лише можемо бути поряд. Здолавши шлях земного життя відстанню у 68 років, покійна Стефанія повертається в обійми люблячого Бога.
Сьогодні до нас промовляє приклад її праведного, повного як страждань, так і світлих сторінок життя. Жінка, мати, згодом бабуся, окрасою життя котрої були вірність обов’язкам, тихість і покірність серця, щира і справжня побожність, велика мудрість, що виявлялася у її палкій і непохитній любові до життя. «Бо на світі той наймудріший, хто небайдуже любить життя» – ці слова про неї. Сильнішою зробила цю любов до життя парадоксальна але важка хвороба, яка на довгих 16 років прив’язала її до ліжка, яку переживала без найменшого нарікання, дуже часто із тихою і ніжною посмішкою на обличчі. Її глибока віра, постійна молитва зроджували в серці дуже позитивний погляд на життя, ніколи не допускала думки про поразку у важких випробуваннях свого життя. «Не допускай такої мислі, що Бог покаже нам неласку, життя земного строки стислі – немає часу на поразку». Саме таким було гасло її життя. Дитинне довір’я до Бога, цілковите уповання на Його волю.
Вірно і свято проживши 47 років подружнього життя зі своїм чоловіком Михайлом, народивши і виховавши семеро дітей, у повноті відкриває нам гідність і дар материнства своєю відповідальністю, турботою, мудрістю і любов’ю до дітей. Впродовж усього свого життя стояла на сторожі сімейного затишку, миру, любові і злагоди. Про це молилася, про це дбала, цього найбільше бажала своїм дітям і онукам. Це залишає як найбільший скарб свого життя, який не проминає, але залишається на життя вічне. Ви, дорога родина, любі діти та онуки, що прийняли від своєї матері і бабусі чесноти християнського життя, любов і мудрість, приймаєте цей скарб як заповіт, як дороговказ свого життя. Це буде ваш світлий і нетлінний спогад про неї.
Промова співчуття
від імені парафіян м. Золочева
виголошена о. Томою Кушкою, ЧСВВ
настоятелем Василіянської обителі
у день похорону (1.09.2011)