Золочів слухав український рок. “Я співатиму для неї, аж бринітиме кришталь”

– “Вона” Тараса Чубая звучала для усіх

Нещодавно усі, хто завітав на свято Вознесіння Господнього у Золочівський монастир Чину Святого Василія Великого, мав унікальну можливість чути і бачити справжню легенду українського року, заслуженого артиста України і непересічну особистість у світі цьому – Тараса Чубая з гуртом «Плач Єремії».

Далеко за межі монастиря було чутно його живий потужний голос та музику. Аж у глибину душі проникали слова з пісень «Вона», «Червона рута», «Я піду в далекі гори» та інших. Як і саме спілкування, яке ми пропонуємо сьогодні для наших читачів.

– Ви – легенда, приїхали в монастир, у якийсь там районний центр, погодились… Це ж – не Київ і не закордон…

– Треба розібратись, що таке легенда. Це, напевно, людина, про яку пліткують ще за життя. Так, чи як це зрозуміти?..

– Як на мене, то все залежить від того, з якої позиції на це дивитись. Але Ви – таки легенда, принаймні, на рівні держави.

– Я так не думаю про себе, бо це було б не скромно. Мені взагалі дуже не симпатична нескромна поведінка людей. І я би сам не хотів таким бути. Зокрема, саме через це я не можу ніяк сприйняти для себе закони шоу-бізнесу, де людина повинна себе постійно висувати, рекламувати. Казати – дивіться, який я прекрасний і чудовий. Купуйте мої диски, квитки на концерти. Мені це зовсім не приємно, не хочу цим займатись. Деколи цим займаються агенції, що організовують мої концерти.

Я також не люблю зйомок відео-кліпів, просування їх на телебаченні, давати багато інтерв’ю.

А сьогодні я тут, оскільки велике свято. Мене запросили і приємно тут виступити і для духівництва, і для мирян.

– У якій мірі Ви співпрацюєте з духівництвом взагалі і у Києві, зокрема?

– Щоб спеціально співпрацювати з духівництвом, то зараз, напевне, ні. Правда, коли маю пропозицію, то завжди погоджуюсь на виступи. Але пригадується час, коли владика Йосип Мілян ще був отцем Йосипом. Це був початок 90-х років минулого століття і ми багато всього робили разом. Зокрема, я брав участь в акціях «Українська молодь – Христові». Це були тури по Україні разом із групою «Плач Єремії», гуртом «Кому вниз» тими областями, де були на той час можливі релігійно-патріотичні виступи, здебільшого заходом України.

– Дозволю собі некоректне запитання – Ви віруюча людина?

– Так, я віруюча людина. Але поганий, не практикуючий християнин, тому що в силу певних життєвих обставин, не ходжу так часто до церкви, як це мало би бути.

– А певну конфесію для себе виокремлюєте?

– Я можу піти помолитись у будь-який храм. Проте, і це без сумніву, особисто для мене на першому місці завжди буде Українська Греко-Католицька Церква. Оскільки, вона є найбільш справжньою і найбільш вистражданою у цілому світі церквою.

–Ви мене випередили із відповіддю. Готуючись до зустрічі з Вами, найперше, хотілось запитати, наскільки відповідає дійсності, поширена про Вас в Інтернеті інформація, де йдеться про те, що Ви є особа, позбавлена зайвої скромності та непотрібної невпевненості?

– Я не знаю хто це сказав про мене. Інтернет – це далеко не точне джерело інформації. Впевненість у собі і скромність – ось, які речі легко поєднуються. Але, впевненість у собі не означає, що ти не скромний, перш за все. Напевно, що я буваю деколи нескромний. І мені дуже шкода, що так стається і що я цього не зауважую. Але відповім однозначно – нескромність не симпатична мені риса.

– Серед пісень у Вашому виконанні мені є найближчою, думаю, як і багатьом Вашим шанувальникам, пісня «Вона». Як на мене, це – шедевр. Про кого ця пісня?

– Є така велика народна помилка, що це я її написав. Але її написав поет-філософ, мій великий друг, дуже шанована мною людина, – Кость Москалець. Я її тільки інтерпретував. Отож, вийшло так, що трішки оброблена, вона стала символом моєї відомої версії.

Написана ця пісня про будь-яку дівчину. Це – образ і сучасної української жінки. Її люблять майже усі, оскільки у кожного є подібний досвід, який є також і в мене. Я не хотів би про це розповідати, як і будь-хто. Є певні приватні речі, на які людина спирається, коли співає, коли слухає, коли цим переймається.

– Можливо, у Вас є жіночий ідеал загалом?

– Так, це моя дружина.

– Тоді розкажіть про неї, її особливості, що виділяєте, як суттєвість у своїй дружині?

– Нам так само добре, як і всім людям, які знайшли одне одного. Якихось особливих відмінностей немає, як нема і особливих слів. У цьому випадку можу говорити банальності, але це не цікаво нікому.

У нас троє дітей. Ми живемо у скромній хатці, в селі, під Києвом. Звичайно, буває по-всякому. Тобто, є хороші дні, а є гірші. Наші діти також бувають складними, бувають веселими і розважальними. Вони роблять нас щасливими, а час від часу і трішки не щасливими. Але це все – життя і все це нормально.

У людей, які співають на сцені, таке ж життя, як і в інших.

– Оскільки заговорили про сім’ю, то, може, розкажете про методи виховання своїх дітей?

– Я підозрюю, що не дуже правильно їх виховую. Мені б хотілось бути кращим прикладом для дітей, а я, напевно, таким не є. Але, принаймні, я відрізняюсь від інших батьків тим, що проводжу з ними досить багато часу. Це завдяки тому, що у мене не надто багато концертів, як це могло би бути, чи було колись. І це дуже добре, бо я не люблю занадто часто виїжджати з хати.

Більше дбаю про те, щоб наші діти розмовляли чистою українською мовою, що в умовах Київщини не завжди буває просто. І мої доньки: п’ятирічна Меланія і трирічна Іванка чудово розмовляють. Вони взагалі дуже розвинуті діти. Синові через місяць буде рік.

До нас часто рветься телебачення, різні телеканали просять, щоб я задіяв своїх дітей, бо це мало не єдині діти в Києві, які добре говорять українською мовою.

– Ваша дружина також причетна до музичної сфери. Як Ви поєднуєтесь, як особистості?

– Дружина – музичний критик. Ми не схожі, але в нас є завжди про що поговорити. Дуже добре мати вдома власного музичного критика. І, водночас, складно в певному сенсі.

– Вона Вас більше хвалить, чи більше критикує?

– Вона дуже правильно все робить, все в міру. Вміє цінувати талановитих і обдарованих людей і вміє реально оцінити, скажімо, середньо обдарованих, не ображаючи їх. І з особливим вмінням це робить зі мною.

– То, у Вас сім’я – звичайна, чи наближена до ідеальної?

– Думаю, абсолютно звичайна. Загалом, питання ідеальної сім’ї – невідоме поняття. Є моменти, що здається, що ми – ідеальні, є – що ні. Оскільки життя кожен день інакше.

– Повернімось до творчості. Думаєте, що Ваша творчість – це талант від Бога, Ваше напрацювання, чи, можливо, поєднання?

– Думаю, що всі таланти від Бога. А там уже людина якось дає з тим раду далі сама. Не знаю, чи я повністю все роблю, що я міг би зробити. Принаймні, в мене якийсь час було враження, що я старався робити це максимально. Напевно, що можна пожалітись на не дуже сприятливі умови у нашій країні, особливо зараз, для того, щоб повністю розквітнути будь-якому українському талантові і будь-чому українському взагалі. Зараз при владі – вороги всього українського. Наше завдання – усунути цю владу, іншої версії просто немає. Має бути об’єднання народу.

– Як Вам вдається підтримувати високий статус української мови у майже зрусифікованому Києві?

– Я нічого особливого не роблю. Ще залишилось у повітрі достатньо кисню, щоб дихати і якось діяти. Але, тим не менше, відчуття, що тобі наступили на горло є. Не тільки тобі, а просто всьому українському.

– У Вас є патріотичні пісні. Дехто на початках незалежності України, так би мовити, «виїжджав» на них. А у Вас вони ідуть від душі, чи, можливо, від батьків, родини?

– У мене від батька швидше літературно-поетичні настрої, виховання. А щодо повстанських пісень – це пісні, які я, перш за все, співав у колі своїх друзів, коли збирались. І то був абсолютно справжній душевний порив. Я їх зафіксував у альбомі, записаному у 1998 році, який вийшов у 2000 році, а потім кілька разів перевидавався. Планую продовження цього альбому, де будуть і повстанські, і стрілецькі пісні. Пісні, які налаштовують нас на бойовий лад.

– То, все таки, патріотичність у Вас у душі?

– Якби все у нашій державі було ідеально, всі національні потреби були б задоволеними, я б займався виключно чистим мистецтвом, цікавими поетичними текстами, які би клав на музику. Можливо, ставився би з гумором і до національно-патріотичних перегинів. Але у нас, насправді, все погано.

Я не боєць і не войовничий, але мені хочеться змінити ситуацію, підняти рівень патріотичного духу у народі. В собі, зрештою, також.

– З тих пісень, котрі зараз виконуєте, виділяєте для себе улюблені, ті, що просто хочеться Вам виконувати?

– Це – справа настрою. Зокрема від усіх стоїть пісня «Вона», оскільки її занадто часто зараз вимагають виконувати. І ти не встигаєш зосередитись, що відчуваєш як співавтор і виконавець.

Звичайно, перед концертом обговорюється репертуар, але я на сцені імпровізую і можу змінити підготовлений список кардинально, під свій настрій. Я особливо ціную такі настрої, оскільки вони приходять із вищих духовних енергій. І треба не забувати про це.

– Цікаво почути від Вас про співаків, людей, талановитих у музиці, у нас, в Україні, про яких сьогодні можна сказати, що вони є на високому, належному рівні?

– Буду говорити про рок-музикантів. Хоча, напевно, що як і серед рок-музикантів, так і серед тих, хто працює в інших жанрах, є багато недооцінених людей. Оскільки вони не вписуються у закони шоу-бізнесу, їх не крутять наші проросійські телеканали і радіостанції.

На високому рівні група «Вій» з Києва. Її мало хто знає, але це – фантастичний пласт культури, по-справжньому українська рок-група у всіх відношеннях і, загалом, в сенсі їхнього світосприйняття. Великий талант їхній лідер Дмитро Добрийвечір. Крім того, це – група «Кому вниз» і її потужний стержень Андрій Середа. Є ще Олег Скрипка, правда, він чи не єдиний загальновизнаний серед багатьох українських виконавців.

– Кажуть, що Ви любите виконувати твори свого улюбленого композитора Іоганна Себастьяна Баха?

– Бах для музиканта – як повітря. Це – основа основ всієї музики, це – будова Всесвіту. До нього ми можемо лише злегка уподібнитися. Дуже злегка, оскільки ця людина осягнула дуже багато.

– Над чим працюєте зараз, що думаєте втілити в життя, про що мрієте?

– Довго і нудно працюю над новим альбомом і досі не знаю, яким він буде. Спочатку була версія, що це буде кілька альбомів, один – на вірші Костя Москальця, інший – на вірші мого батька Грицька Чубая, а ще – збірний. Поки що виглядає, що це буде збірний альбом на вірші різних поетів, всюди переважатиме моя музика.

Сьогодні говорив з владикою Йосипом Міляном про побудову в Гостомелі, де я мешкаю, греко-католицького храму. Це посприяє, нарешті, в тому, щоб я ходив до церкви частіше. Почув, що є такі плани і це мене тішить.

Хочеться, щоб діти завжди були здорові, тоді і все решта буде добре.

– У Вас – гарні очі, ніби відображається у них весь довколишній світ. Хотілося б знати, які риси, як позитивні, цінуєте у людях і чого б не змогли стерпіти у відношенні до себе?

– Дякую. Але Ви б подивились в очі мого сина. Ніхто не може повірити, що так глибоко дивитися на світ дитина такого віку.

Про цінність у людях – це, найперше, правдивість, справжність, тактовність.

Не терплю хамства і безпідставних звинувачень. Можу зреагувати на це одразу, на місці, буває, що досить емоційно. Хоча, напевно, іноді просто варто не звертати на таке уваги.

– Можете сказати, що Ви – направду щаслива людина цілковито, або ж у певному часі?

– Мені жалітися на щось абсолютно гріх. Якщо чесно відповідати на це запитання, то дуже складно, оскільки періоди щастя бувають хвилями. Але цих хвиль у моєму житті – достатньо. І я дякую за це Богові. За своє життя і за те, що в мене все склалося саме так.

Галина МЕЛЬНИК

Фото: Дмитро Вишинський