Покайтеся і наверніться, щоб ваші гріхи були стерті (Ді. 3, 19).
Дорогі в Христі!
Напередодні Великого посту знову особливої актуальності набирає заклик до покаяння. Словами апостола свята Церква спонукає нас: «Відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри» (Євр. 12, 1-2). Великопісна мандрівка – слушна нагода вийти з неволі гріха і скерувати свої кроки на дорогу, що веде до Дому Отця (пор. Лк. 15, 17-18).
Прообразом цієї великопісної покаянної мандрівки є старозавітна пасха – вихід вибраного народу Божого з єгипетської неволі. Тоді, як і тепер, цей визвольний похід Божих дітей наштовхувався на протидію і різні перешкоди – з боку гнобителя-фараона, який ніяк не хоче відпустити поневолений народ, але і зсередини самого народу, що не цілковито позбувся психології раба і тужить за примарною стабільністю та силою імперського двору.
Мандрівка до свободи і гідності – це внутрішній процес преображення народу, який вимірюється не числом пройдених кроків чи прожитих років, а духовними зусиллями, що їх зробив народ, а в ньому – кожна людина, зокрема задля узгодження своїх думок, ідей і поведінки із Божим законом та Господньою святою волею. Так в історії народу здійснюється Божа обітниця: «Коли ходитимете в моїх установах і пильнуватимете мої заповіді, і будете їх виконувати, то я насилатиму вам дощі о відповідній порі, і земля даватиме свій урожай, і дерево, що в полі, приноситиме свої плоди… Я встановлю мир і ніхто не буде вас турбувати і меч не проходитиме по краю вашім… Я – Господь, Бог ваш, що вивів вас із Єгипетської землі, щоб ви не були там рабами; я поломив занози ярма вашого, щоб ви ходили випростані» (пор. Лев. 26, 3–13). У цьому уривку, як і в багатьох інших місцях Святого Писання, покаяння представлене як послух Богові, вірність Його Заповідям, що запевняє народові благословення, безпеку і повноту життя.
Водночас єгипетська неволя – це образ людини і народу, які перебувають у тенетах гріха, обділені справжньою свободою, принижені у своїй гідності, позбавлені надії та радості. Побачити першопричини такого злиденного і безпросвітного стану речей – це вже половина визвольного шляху, подібно як поставити діагноз означає наполовину подолати недугу. Які ж недуги сьогодні загрожують нам і намагаються знищити в нас Божий образ і подобу?
Одним із найважчих гріхів, який ми успадкували від комуністичного минулого, є зневага до людського життя, зокрема до життя ненароджених дітей. Радянський Союз був першою державою у світі, що легалізувала вбивство ненароджених. Хоча ми вже чверть століття живемо в незалежній державі, цей ганебний злочин донині здійснюється в наших медичних закладах, які, замість того щоб бути місцями захисту людського життя, стають місцями страти невинних і найбільш беззахисних осіб – наших дітей. Щороку внаслідок абортів гине близько 150 тисяч українських дітей. За цю важку зневагу Бога маємо просити прощення, бо навмисне чоловіковбивство – це гріх, що кличе про помсту до неба, а відповідальність за нього несе не тільки жінка, що насмілюється на такий крок, а й батько ненародженої дитини й рідні, які не протидіють цьому, не кажучи вже про медиків та всіх безпосередньо причетних до цього злодіяння.
Іншим моральним злом, що нищить життєві сили нашого народу, є алкоголізм. Споживання алкоголю в Україні – одне з найвищих у світі і набуло ознак національної епідемії. Лише за офіційними даними зловживання спиртним спричинює щороку понад 40 тисяч смертей. Прикро, що сьогодні на тлі зовнішньої агресії ця недуга поширюється в нашому народі із ще більш загрозливою силою і нерідко вражає тих, котрі пережили жахіття воєнних дій і не знаходять порятунку від душевних травм у ближчому і дальшому оточенні. Господь прагне зцілити всі рани нашого народу, а ми, розуміючи, що алкоголізм часто є лише симптомом глибших криз і труднощів, хочемо нагадати, що гріх пияцтва ще ніколи не вирішив жодної проблеми, а тільки поглиблював їх, кидаючи своїх жертв у безодню безнадії, деградації та поступового вмирання. Єдиним порятунком із цього зла є щире покаяння та рішучий крок на дорогу зцілення, що довершується витривалою співпрацею людини з Божою благодаттю.
Якщо ми прагнемо жити по-Божому, маємо вчитися поваги до справедливих законів, на яких базується кожне цивілізоване суспільство. Тут треба починати з елементарного, наприклад із дотримання правил дорожнього руху.
Взірцем у додержанні законів для всіх громадян мають бути ті, кого звуть законотворцями, – натомість сьогодні багато з них перетворюються на публічних грішників, відверто ігноруючи робочі засідання і нехтуючи на очах у всієї країни своїми важливими обов’язками, чи ще гірше – приймають закони, котрі сприяють збагаченню багатих, а доводять до зубожіння звичайних людей і ставлять на межу виживання соціально незахищених громадян.
Ще одна ділянка, в якій чітко проявляється моральний стан нашого суспільства, – це ставлення до довкілля. Відома теза, що ми не успадкували землю в наших батьків, а взяли її в борг у наших дітей, нагадує нам про відповідальність як перед Творцем, так і перед прийдешніми поколіннями за те, як ми ставимося до Божого створіння.
Особливий заклик до покаяння скеровуємо до певних категорій і груп у нашому суспільстві, які зосереджують у своїх руках значні ресурси та повноваження, але нерідко зловживають ними зі шкодою для держави і народу. Хочемо нагадати їм слова Папи Франциска, сказані з нагоди Ювілейного року Божого милосердя: «Своє запрошення навернутися я із ще більшою інтенсивністю скеровую до тих чоловіків і жінок, які належать до злочинних груп, хоч би які вони були. Заради вашого блага прошу вас змінити життя. Прошу вас в ім’я Сина Божого, який хоч і боровся з гріхом, та ніколи не відкинув грішника. Не впадайте у страхітливу пастку думати, що життя залежить від грошей і що перед ними все стає позбавлене цінності й гідності. Це лиш ілюзія. Ми не заберемо грошей із собою по смерті. Гроші не дадуть нам справжньої радості. Насильство, вжите для здобуття грошей, з яких крапає кров, не зробить людину ні сильною, ні безсмертною. Для всіх, раніше чи пізніше, настане суд Божий, від якого ніхто не зможе втекти… Той самий заклик нехай досягне людей, які підтримують корупцію чи беруть у ній участь. Ця гнила рана суспільства – тяжкий гріх, що волає до неба, оскільки вціляє в самі основи особистого та суспільного життя» (Булла «Misericordiae vultus» («Обличчя милосердя»), 11 квітня 2015 року).
Переконані, що, роблячи іспит сумління й аналізуючи свої вчинки, слова й помисли на їх відповідність Божим і церковним заповідям, кожен із нас виявить, крім вищеперелічених, і власні гріховні немочі та пристрасті. Визнаваймо їх щиро у Сповіді та витривало викорінюймо зі свого життя, бо вони стримують наш рух на шляху до Небесного Отця і позбавляють нас радості та щастя Божих дітей.
Дорогі в Христі! Великий піст – це слушний час для зміни життя, а Таїнство Сповіді є привілейованим місцем, де ми, християни, зустрічаємо милосердного Бога, щоб позбутися гріховних оков та відновити в собі гідність дітей Божих.
Попри п’ять умов доброї Сповіді (іспит сумління, жаль за гріхи, щире і повне визнання гріхів, постанова виправитися і виконання покути), які заохочуємо вас пригадати собі з катехизмової частини в молитовнику, хочемо звернути вашу увагу на кілька елементів, котрі, як сподіваємося, допоможуть вам краще і з більшою користю для душі переживати Таїнство Сповіді.
Передусім слід подолати спокусу відкладати покаяння на пізніше. Бо часто трапляється, що ми, хоча знаємо про випадки, коли люди передчасно і несподівано вмирають, хоч відчуваємо докори сумління і чуємо в церкві заклик до навернення, усе ж знаходимо тисячі аргументів, щоб сказати собі й Богові: «Ще не тепер». Таке відтягування дуже небезпечне, бо ставить під загрозу наше вічне спасіння. Добре це розуміють практикуючі християни, які намагаються не лише регулярно приступати до святої Сповіді, а й щоденно моляться про ласку не померти без Святих Таїнств.
Окрім цього, до Сповіді слід готуватися молитвою – про здатність бачити свої гріхи, про мудрість для сповідника, про відвагу визнати перед ним наші провини і про смирення прийняти його науку і поради.
Важливо зважити й на те, що Сповідь потребує певного часу. Великим ворогом у цьому є поспіх, як з боку священика-сповідника, так і з боку самого каяника. Не дивно, що здійснена в таких обставинах Сповідь не приносить ані належних плодів, ані бажання частіше сповідатися.
Нарешті, Сповідь, як і Причастя, має бути регулярною. Бо тривалі перерви притуплюють наше сумління і ослаблюють нашу здатність реагувати на гріхи, дозволяючи малим провинам закоренитися в душі і з часом перерости в згубні пристрасті та звички, які вже буде набагато важче подолати.
Дорогі в Христі! Розпочинаємо великопісну мандрівку покаяння і навернення. Ідемо назустріч Воскресінню. Нехай нас не лякає важкість або чисельність наших гріхів, бо Христос своєю смертю та воскресінням подолав усі гріхи і всім прагне подарувати прощення, зцілення і повноту життя. Тож приступаймо всі з довір’ям до престолу благодаті, яким є Святі Таїнства Покаяння і Євхаристії, щоб світло Божого милосердя і Божої любові проганяло з нашого особистого, родинного та суспільного життя темряву гріха й смерті, та щоб ми всі у цьому Пості могли зробити ще один великий крок виходу з дому гріховної неволі назустріч воскресінню – особистому, родинному й народному. Тоді зможемо співати пасхальну пісню, яка стане провісницею нашої остаточної перемоги у воскреслому Христі: «Святкуємо перемогу над смертю, знищення аду, іншого життя вічного початок, і, радіючи, оспівуємо Того, що це вчинив, – єдиного благословеного отців Бога і препрославленого» (Канон Пасхальної утрені).
Благословення Господнє на вас!
Від імені Синоду Єпископів
Києво-Галицького Верховного Архиєпископства
+ СВЯТОСЛАВ
Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Преподобного і богоносного отця нашого Антонія Великого,
30 січня 2017 року Божого