«І буде одне стадо і один пастир…»

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь.
Слава Ісусу Христу!

Ваше Преосвященство, Владико Діонізіє!
Високопреподобні, Преподобні і Всечесні Отці!
Преподобні Сестри, дорогі в Христі Брати і Сестри в монашестві!
Браття Семінаристи!
Дорогі Брати і Сестри!

Те Боже слово про доброго пастиря, який душу свою кладе за свої вівці, яке ми щойно чули, – це Боже слово, сповнене закликом, надією і заповіддю церковної єдності.

Ісус Христос у своєму слові про єдиного пастиря, доброго пастиря, який не кидає своїх овець навіть в небезпеці смерті, на собі сповняє певні пророцтва, які ми читаємо в книгах різних пророків про те, що справжнім і єдиним Пастирем свого люду є Господь Бог.

Те слово про єдність і єдиного Пастиря випливає з віри старозавітнього Божого люду в єдиного Бога. Саме через те, що є єдиний Бог, Він є тим єдиним, найвищим Пастирем, який ніколи не залишає своїх овець. Більше того, пророки говорять, кажучи, що скільки було інших пастирів, вони не сповняли те, що до кінця може сповнити лише єдинородний Син Ісус Христос. Ісус є той, який показує і виявляє нам приклад оцього єдиного доброго Пастиря, тому що він є єдинородним Сином Небесного Отця. Він говорить про те, що Він є добрим пастирем не лише для овечок Ізраїля, не лише для цієї маленької громади, яка Його оточує, Він є спаситель усього людства.

Тому Він каже: «Ще інших маю овець, що не з цієї кошари, і вони почують мій голос, і буде одне стадо…»

Але серед багатьох рис оцієї пастирської опіки самого Бога над своїми людьми є одна дуже специфічна й унікальна. Ісус Христос каже: «Я ворота!.. Я ворота для моїх овець. Вони через мене ввійдуть, вийдуть і знайдуть пашу, бо я прийшов, щоб мали життя і мали його вповні».

Ісус Христос є єдиними воротами, якими можна увійти в присутність Небесного Отця. Він є тими воротами, Його особа є та, яка відкриває людям можливість живого спілкування із своїм Богом і Спасителем. Він, у своїй особі, сповняючи старозавітні пророцтва, відкриває якусь нову еру в історії людства, еру близькості Бога до своїх людей, еру єднання.

Момент, коли закладає підвалини вселенськості тої Церкви, яку у своїй особі Він засновує. Бо є один Бог, є один справжній Пастир овець, є одні-єдині ворота, через які можна увійти в життя вічне. Тому Церква Христова є єдиною.

Дорогі в Христі Брати і Сестри.

Ми сьогодні, можливо, як ніколи, по-особливому, відчуваємо ті слова Ісуса Христа про одне стадо і одного пастиря. Сьогодні Україна, переживаючи, можливо, один із найдраматичніших моментів своєї історії, відчуває, що вона так потребує бути єдиним стадом, яке має єдиного пастиря. Ми кажемо, що сьогодні в нашому народі з самого нутра, з самого серця українського люду лунає молитва і запит на церковну єдність. Але ніхто сьогодні з людей не знає, як, в який спосіб, при помочі яких моделей можна це прагнення, прагнення єднання, прагнення бути єдиним Божим стадом, єдиною Церквою, до кінця зреалізувати. Але, можливо, у сьогоднішньому своєму слові, зверненому до нас, Ісус Христос дає нам відповідь: церковна єдність найперше будується на святості.

Будується на святості пастирів, будується на святості Божого люду. Тому що немає двох чи трьох, чи інших видів святості, яка би була даром єдиного Духа, святість завжди єднає.

Тому ми так потребуємо сьогодні, щоби кожний священнослужитель був образом і подобою єдиного доброго пастиря – Христа, більше того, був для своїх людей дверима до життя. Сьогодні люди так потребують в обличчі своїх душпастирів мати доступ до живого спілкування з єдиним Богом, мати особисте пережиття того, що сам Бог, через єдину Церкву, опікується ними, можливо, в найскладніших моментах їхнього життя.

Ми в цих днях закінчуємо рік Божого милосердя, не тільки у вселенській Церкві, але також у нашій Церкві. Будуть закриватися двері Божого милосердя, ювілейні двері, а так важливо, щоби ніколи ті двері Божого милосердя, якими є добрий пастир для свого стада, щоби ті двері ніколи не були закриті.

Сьогодні ми молимося тут, на святих мощах нашого святого священномученика Йосафата і бачимо його як приклад, приклад того доброго пастиря, який дав свою душу за своїх овець і назавжди залишився тут серед нас відкритими дверима, через які ми можемо отримати доступ до живого вічного Бога. Він сам став посередником Божої благодаті, а його святі мощі є для нас джерелом Духа Святого: Духа єдності, Духа святості, Духа ревності, Духа церковного єднання. І тут біля його мощей ми відчуваємо, що церковна єдність не є лише якоюсь гарною богословською ідеєю, бо за гарну ідею рідко колись хтось віддасть своє життя, навіть той, хто цю ідею породив.

Церковна єдність, віра в єдину, святу, соборну й апостольську Церкву, більше того, наша віра в особливу місію і служіння для єдності церковної Наслідника апостола Петра є чимось, за що святий Йосафат і мученики нашої Церкви ХХ століття віддали своє життя. Наша Церква є Церквою-мученицею за єдність християн. І коли хтось шукає сьогодні моделей повного сопричастя у єдиній Церкві, має прийти сюди, стати на коліна перед його святими мощами і віднайти відповідь на свої питання.

Дорогі Браття і Сестри.

Ця сьогоднішня наша урочиста Божественна Літургія є справді особливою. Не тільки тому, що ми разом святкуємо щорічне свято пам’яті святого Йосафата, але теж і тому, що цією Літургією ми розпочинаємо особливий рік славних ювілеїв.

Сьогодні уся наша Церква, разом з ченцями Чину Святого Василія Великого, тут, у стіп Йосафата, розпочинає ювілейний рік 400 років реорганізації українського монашества у Василіянському Чині. Тому сьогодні ми особливо вітаємо наше василіянське чернецтво. Хочемо, щоби ціла Церква духовно пережила і ожила у цьому святкуванні разом з вами.

Теж цього року ми згадуємо 380 років від блаженної кончини нашого великого попередника, Йосифа Велямина Рутського, який якраз і був тим обновителем чернецтва нашої Церкви того часу.

Але особливо ми будемо урочисто відзначати 150-ту річницю прославлення, канонізації святого священномученика Йосафата, який своєю мученицькою кров’ю назавжди запечатав оцю єдність Київської Церкви з Наступником апостола Петра.

Ми сьогодні просимо його, щоби святий Йосафат, з одного боку, молився за нас, за нашу Церкву, за наш український народ перед престолом Всевишнього, але, з іншого боку, ми просимо його за наше духовенство і монашество. Бо нам так сьогодні потрібно, щоби кожний священик, кожний монах і монахиня став «душехватом», щоби, спілкуючись із святими, побожними, освіченими священиками і монахами, кожна людина не тільки побачила, але переступила через ті двері, які ведуть до єдиної, святої, соборної і апостольської Церкви, а через неї – у життя вічне. Амінь.